Війна. Історії з України
«На вулицях по три дні лежали трупи, бо їх не було кому забрати», — Стефан, 23 роки, Нова Каховка
«Ненависть до росіян у всій країні величезна, їх тут ніхто не чекає», — Андрій Фоменко, 44 роки, Суми
«Є можливість — тренуйтесь! Війна закінчиться, а далі рухатися треба», — Микола Левчик, 29 років, Київ
«Жінки, які намагаються врятувати невинних дітей, отримують постріли в голову», – Ганна, 26 років, Каховка
«Ми виїхали з тим, що взяли з собою в підвал. Я закинула в сумку флешку з фотографіями», — Наталя, Київ — Львів
«Ми бігли в укриття і бачили вибух», — Альона, Запоріжжя — Львів
«Шестирічні діти вже розрізняють звуки реактивних систем залпового вогню», – Аліна, Харків – Львів
«Я дуже зла, що на мою землю ввірвалися без запрошення і вбивають моїх людей», – Ксенія Букшина, 34 роки, Київ
«Я просто народився чоловіком, українцем, на чию землю прийшли північні пацюки й мудаки», — Антон Малиновский, 26 років, Київ — с. Мархалівка
«У 2014-му ми теж ховалися в підвалах, а зранку йшли на роботу», — Софія, 30 років, Київ
