Війна. Історії з України
«З цією війною я зрозуміла, що Бог дійсно сміється над нашими планами», — Наташа Нагаєвська, 23 роки, Бар-Вишгород (Київська область)
«Мрію поїхати в Росію після війни і творчо спаплюжити могилу Путіна», — Алла (84 роки) і Толя (89 років), Харків
«Я дивлюсь на сина і боюсь, що ми не побачимо, як він виросте», — Олександра, 23 роки, Київ — Кролевець
«Зрозуміли, що у валізу треба вмістити все життя», — Вікторія, Київ — Львів
«Я боюся отримати повідомлення про смерть колег, знайомих та друзів», – Ірина Земляна, 34 роки, Київ
«Таке враження, що життя припинилося», — Тетяна, 43 роки, Херсон
«Росіяни не знають, що гинуть їхні діти», – Марія, 51 рік, Бердянськ
«Я розумію, що це геноцид», — Олександр, 34 роки, Харків
«Авіаудари відбуваються настільки швидко, що сирен немає», — Ірина, Харків — Львів
«Втекти зараз — це все життя бігати», — Олег Романюк, 36 років, Луганщина — Харків
