Illustated by Nastya Kryvonosiuk
«Сьогодні руські «туристи» їздили по домівках громадян з активною позицією. Вони просто на вулицях, а нас нікому захистити, навіть поліції немає», — розповідає Ганна. Їй 26 років, у мирному житті дівчина була контент-менеджеркою.
Про те, що окупанти зайшли в рідну для Ганни Каховку, стає зрозуміло буквально під час нашої з нею розмови. «Виїхати та в’їхати зараз може й можна, але дуже ризиковано. Розстрілюють і дітей, і медичних працівників: всіх, без винятку. Зі сторони Каховської ГЕС навіть і намагатися марно — там дуже гаряче».
Зранку 24 лютого Ганна прокинулася від звуків обстрілу місцевої військової частини. «Повз нас їхали ці, зі знаками «Z» (символ, яким російські війська ідентифікують власні сили). З Криму. По рідному місту ворожа техніка! Згодом нелюди почали розстрілювали людей сім’ями, дітей, чоловіка, який їхав на велосипеді додому з рибалки…»
Сьомого березня обстріли змінилися на автоматні черги. З околиць окупанти заїхали у місто на цивільних машинах. У місті глушать зв’язок, інтернету теж немає. Дівчина зізнається, що їй лячно, коли всі сім-карти без зв’язку.
«Але в нас ще є радіо, — каже вона. — Уявляєте, знадобилося».
«На жаль, ліки не можуть доставити навіть у великі міста, що ж сказати про менші. У нашій сім’ї є необхідність у L-тироксині – життєвоважливому препараті для людей із захворюваннями щитовидної залози. Та хіба тільки у нашій?».
Ганна зізнається, що ніколи в житті так не цікавилась новинами і не чекала на виступ Президента, як зараз. «Не знаю, як достеменно описати свої відчуття. Мені боляче, дуже шкода, незрозуміло, то страх, то ненависть. Я ніколи в житті не відчувала такого гніву і безсилля. Мій маленький чотирирічний братик молить Бога, щоб закінчилася війна. Жінки, які намагаються врятувати невинних дітей, отримують постріли в голову».
Попри все, родина Ганни залишається вдома. Не виходять з будинку, коли є можливість, допомагають іншим ліками або продуктам. Про всяк випадок зібрали рюкзаки з документами, ліками та водою. Але досі не розуміють, коли вони можуть знадобитися.
«Дуже хочеться, щоб це все скінчилося. Щоб перестали помирати люди. Просто прокинутися і піти працювати, спокійно займатися звичними справами».
