Авторка — Марія Семенченко
Редакторка — Альона Вишницька
Ілюстраторка — Карина Кацун
24 лютого 2022-го Росія розпочала повномасштабне вторгнення на територію України. А вже за місяць – на початку квітня – Продовольча та сільськогосподарська організація ООН підрахувала, що світові ціни на їжу побили історичний рекорд: лише за один місяць зросли на 33,6%. Таку динаміку цін організація пов’язала з потрясіннями на ринках рослинних олій та зернових через війну в Україні, зокрема через блокування Росією українських портів.
У 2019-2021 роках на Україну припадало майже 10% світового експорту пшениці, 15% експорту кукурудзи, 15% експорту ячменю та майже 50% експорту соняшникової олії. Низка країн, особливо на близькому Сході та в Африці, критично залежать від імпорту цих продуктів. Кількамісячне блокування Росією морських портів України, через які йшло 90% експорту зернових, вже має наслідки як для глобального ринку, так і для конкретних людей, які потерпають від голоду.
«Президент Путін заблокував відправки продовольства та агресивно використовує свою пропагандистську машину, щоби відмежуватися від відповідальності або викривити її, бо сподівається, що світ поступиться йому та скасує санкції. Іншими словами, це просто шантаж», – заявив держсекретар США Ентоні Блінкен. Він наголосив, що Росія серйозно погіршує ситуацію з голодом за межами українських кордонів, зокрема в країнах Африки.
За словами Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерріша, війна в Україні загрожує голодом і бідністю для 1,7 мільярда людей, що становить 20% населення світу. А за прогнозами EurasiaGroup вже до листопада 2022 року близько 1,9 мільярда людей стикнуться з проблемами продовольчої безпеки. Це може викликати бунти та протести в найбідніших країнах, великий потік біженців з Африки та Азії до Європи, а також масову голодну смерть людей, переважно в країнах Африки.
Пшеничне поле в Донецькій області після російських обстрілів. Джерело: ДСНС
Посуха, пандемія коронавірусу та російська війна в Україні можуть призвести до «найсильнішого з часів Другої світової війни» голоду у світі, заявила міністерка з питань економічного співробітництва та розвитку Німеччини Свенья Шульце.
Росія шантажує світ харчами та використовує продовольчу кризу як зброю для тиску на світовому спільноту. Вона блокує та обстрілює українські порти, нищить українські зерносховища, спалює збіжжя на українських полях, вивозить на свою територію врожаї та сільськогосподарську техніку з окупованих територій, бомбить продовольчі склади та нафтобази по всій Україні, мінує сільськогосподарські угіддя. Але навіть у таких умовах Україна змогла провести спочатку посівну, а потім і жнива.
22 червня Україна під егідою генсека ООН підписала з Туреччиною так звану «зернову угоду» – про відновлення експорту морськими шляхами. Дзеркальний договір із Туреччиною і Гутеррішем підписала Росія. Але вже наступного дня росіяни атакували Одеський морський торговельний порт крилатими ракетами типу «Калібр». Попри це 1 серпня перше українське судно з зерном вийшло з Одеського порту. Загалом за 20 днів «зернової угоди» з українських портів вийшло 27 суден, а 40 подали заявки на захід. Утім немає жодних гарантій, що Росія не обстрілюватиме порти й елеватори.
«Я вже нічого не боюся»
Навесні лінія фронту підійшла впритул до полів миколаївського агропідприємства «Золотий колос». Земля, що належить підприємству, була всіяна вирвами від снарядів, а також мінами та снарядами, що не розірвалися. В ангар підприємства поцілили російські ракети – постраждала вся техніка. Зерносховище посічене уламками. Адміністративна будівля розграбована росіянами. «Але працюємо далі. Що ж нам лишається?», – говорить директорка агропідприємства Надія Іванова.
Фото: Надія Іванова
«Спочатку був шок, – згадує вона. – Ми не розуміли, що робити і куди бігти. У ніч на 24 лютого були сильні обстріли, але вранці всі вийшли на роботу. Встигли попрацювати до обіду, як почалися повітряні тривоги – і я відпустила людей по домах». Розповідає, що перші тижні підприємство допомагало військовим. Зокрема, їхня техніка копала окопи та облаштовувала блокпости. «Звісно, в цей час ми не могли працювати в полі, – говорить Надія Іванова. – Багатьом було страшно. Лінія фронту пролягала впритул до наших полів. Насіннєвий урожай ми зібрали пізніше, ніж мали».
Агрокомплекс працює з 2003 року і обробляє чотири тисячі гектарів. Спеціалізується на вирощуванні насіння.
«Крім традиційних озимих, пшениці, ріпака, соняшника, вирощуємо кормові трави – горох, гірчицю, люцерну, просо, нішеві культури – коріандр, льон тощо, – розповідає Надія Іванова. – На підприємстві працюють 78 людей. Ніхто не виїхав і не звільнився навіть попри обстріли й загалом нестабільну ситуацію у регіоні. Цього року нам, попри все, вдалося засіяти 3300 гектарів з 4000».
Надія Іванова згадує, як тривали щільні обстріли. «7 березня масовано обстріляли наш зернотік, декілька ракет влучило в ангар, кілька тракторів згоріло повністю, інші трактори й комбайни були постріляні: жодного цілого скла, жодного цілого колеса, – розповідає директорка агропідприємства. – Коли лінію фронту наші військові трохи посунули, то ми почали з відновлення того, що можна було відновити, – щоб вийти в поле. Потім був цікавий квест – прибрати з полів все, що розірвалося чи не розірвалося. Ми чули новини про те, як фермери й механізатори підривалися за 10-15 кілометрів від наших полів. Всім було страшно. Ми намагалися максимально почистити наші поля – і це був тривалий процес: підчистили одне поле – пішли туди працювати, потім там само наступні».
Фото: Надія Іванова
Полагодити техніку швидко не вдавалося. У Миколаєві позакривалися магазини, знайти й купити потрібні запчастини було неможливо. Перевізники та пошта теж не працювали. «Ще був колапс із дизельним паливом, – згадує директорка підприємства. – Зараз ситуація з паливом більш-менш стабілізувалася, тільки ціна виросла вдвічі, а то й більше».
Урожай цього року зібрали гірший, ніж сподівалися, говорить Надія Іванова. «Рослини не вдалося підживити, якась частина площі не оприскана, плюс посуха, тому я загалом розуміла, що гарного врожаю чекати не варто. Ще в селі Баштанка горіли наші поля… Тож маємо, що маємо. Переживемо», – говорить вона.
Про плани керівниця говорить з обережністю. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну буквально відкинуло підприємство на кілька років назад, а всі плани та ідеї стали безпосередньо залежні від воєнної ситуації в регіоні.
Фото: Надія Іванова
«Спочатку я планувала зберегти колектив і виплачувати вчасно зарплати. Потім – купити всі необхідні запчастини, розчистити поля від снарядів, знайти паливо, потім перейти рубіж – спочатку посівна, потім збирання врожаю. Цей рубіж ми вже перетнули. Що буде з реалізацією – не знаю. Сьогодні купівельна спроможність українського аграрія дуже низька, – пояснює. – Ми багато працювали з тваринниками з Херсонщини, але вона зараз окупована. Багато хто поскорочував поголів’я. Поки що пливемо за течією, бо незрозуміло, що буде завтра. Але працюємо. От пройшов дощик – і висіяли ріпак. Вірю в ЗСУ – і планую сіяти озиму».
На запитання, чого зараз боїться найбільше, Надія Іванова заходиться сміхом. «Я? Я вже нічого не боюся», – каже. І згадує, як в перші два місяці повномасштабної війни їхнє підприємство цілодобово робило крупи і роздавало людям у селах, куди не доїжджали навіть волонтери. «Частину круп ми міняли на борошно, овочі, олію. Формували продуктові набори й возили в ті села, що були під обстрілами, куди не ходили маршрутки. За перші два місяці роздали понад 120 тонн своїх круп. Разом із водієм їздили туди газелькою. Я ловила собі на думці, що колись жвава траса зараз геть порожня – жодної машини. Чи було мені страшно? Ні. Чи страшно зараз? Ні. Нам своє робити», – підсумовує вона.
«Бідні країни просто лишаються без доступу до базових продуктів»
Найбільшою проблемою зараз є заблокована експортна логістика, від якої залежить доля агросектору України, а відтак – і доля глобального ринку, каже аналітик Андрій Ярмак, який має 30-річний досвід аналізу глобальних агроринків.
«Головна загроза зараз – це неможливість відтворити виробництво в новому циклі або в новому сезоні. Посівна почнеться вже у вересні, і ми можемо побачити кардинальне зниження площ під озимою пшеницею. А якщо до весни Україна не буде зачищена від загарбників, то й під інші культури площі теж будуть зменшені. Тоді ринок орієнтуватиметься переважно на задоволення внутрішніх потреб, а не на експорт, як це було раніше. Україна може практично зникнути з карти світових експортерів. І це проблема для світового ринку».
Фото: Андрій Ярмак
Ще навесні Андрій Ярмак описав спрощену схему, як саме російська війна в Україні загрожує світові голодом. А ще — чому продовольча криза зачепить не лише бідні верстви населення, а й середній клас та заможних людей.
«Україна значно більше експортує кормів, ніж продовольчого зерна. Корми – це №1 нашого агроекспорту – кукурудза, шроти олійних культур, соя, яка є найважливішим джерелом рослинного білка для тваринництва, – пояснює експерт. – А тваринництво – це галузь, що має досить тривалі цикли виробництва. І якщо дефіцит пшениці внаслідок припинення експорту її з України всі почали відчувати майже миттєво, то наслідки припинення експорту кормів країни починають відчувати поступово. Вже найменш ефективні виробники в країнах Близького Сходу, Північної Африки та Азії почали скорочувати поголів’я. Тобто різкий стрибок вартості кормів призводить до стрімкого зменшення поголів’я там, де виробництво миттєво стає збитковим, після чого ціни на м’ясо зростають в рази. На мій погляд, наприкінці 2022 року деякі країни побачать космічні ціни на м’ясо».
Андрій Ярмак додає: якщо дефіцит зерна і зростання ціни на хліб викликає невдоволення бідного населення, то дороге м’ясо дратує середній клас та багатих людей.
«І якщо невдоволеними є і бідні верстви населення, і середній клас, то маємо ідеальні умови для проблем. Тому у вересні-жовтні 2022-го ми вже можемо зіткнутися з новою хвилею революцій та локальних воєн у регіонах, які є традиційними ринками збуту української агропродукції. Війни в тому регіоні – це стрімке зменшення доходів для всіх, зокрема і для багатих країн, таких як країни ЄС та США, – пояснює аграрний експерт. – Україна – це найбільший експортер саме протеїнових кормів у всьому регіоні. Інші експортери дуже далеко: США, Аргентина, Бразилія. І замінити Україну на цьому ринку неможливо в принципі».
Наголошує: «Якщо прибрати з глобального ринку найбільшого регіонального гравця, яким є Україна, і якого неможливо замінити навіть протягом п’яти років, то зростання цін буде циклічним і довготривалим. І за такого цінового зростання бідні країни просто опиняються без доступу до базових продуктів, причому поступово: спочатку хліб і олія, потім продукти харчування, що виробляються з зерна та рослинних олій, потім молоко, яйця, а потім м’ясо і риба».
І додає:
«Тому так, російська війна в Україні, зокрема заблоковані порти України, наражають на небезпеку голоду сотні мільйонів людей по всьому світу»
Росіяни прицільно нищать ферми
Сьогодні в Україні працює близько 40 тисяч фермерських господарств. Саме дрібні та середні виробники виготовляють понад 80% сільськогосподарської продукції, з якої до 30% використовується для внутрішнього ринку і до 70% йде на експорт. Частина фермерських господарств постраждали внаслідок війни, були зруйновані, перебувають під окупацією або ж змушені призупинити свою роботу. Росіяни прицільно нищать ферми. Про це свідчить кількість обстріляних фермерських господарств в різних регіонах України. Ось лише кілька прикладів.
На початку березня російські солдати вбили 110 корів на молочнотоварній фермі «Напорівське» на Чернігівщині. Корів і телят вони розстрілювали задля розваги. 20-21 березня російські літаки двічі бомбардували ферму в Анисові, так само на Чернігівщині. Внаслідок авіаударів загинули сотні тварин, декілька людей отримали травми та одна загинула. Живцем згоріли та померли від осколкових поранень майже 80 малих телят, 60 новонароджених і понад 40 корів – близько половини поголів’я. 1 квітня росіяни обстріляли на Харківщині молочну ферму «Агромол», багато тварин загинуло. 11 квітня на найбільшій у Європі птахофабриці у Чорнобаївці, що у Херсонській області, загинуло 4 мільйони курей. Російські окупанти вивели з ладу місцеву електростанцію, що призвело до відключення автоматизованої системи годівлі — всі птахи померли.
За словами першого заступника міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Висоцького, внаслідок російської війни уже знищено 15% усього тваринництва в Україні. Асоціація виробників молока прогнозує можливе скорочення чисельності голів великої рогатої худоби на 8-10% до кінця 2022 року, зокрема й через загибель частини тварин внаслідок обстрілів. Якщо в 2021 році в Україні було 3,11 млн голів великої рогатої худоби, то скорочення поголів’я може сягнути 300 тисяч.
Обстріл молочної ферми в Харківській області. Джерело: UA Animals
«Основний план на зараз – вижити»
На початку липня 51-річний фермер з Харківщини Роман розмістив в інтернеті оголошення: «Прошу допомогти евакуювати корів із зони, де поблизу проходять бойові дії. Термінового переміщення на перетримку або продаж потребують чотири корови і одне телятко. Місцезнаходження тварин: Харківська область, Ізюмський район, село Андріївка».
Роман (прізвище просить не називати в цілях безпеки) вже понад 30 років тримає маленьку сімейну ферму: п’ять корів, десяток свиней, кури та індики. Займається продажем молока та сирів, м’яса птиці та свині. Усю продукцію до війни реалізовував на місцевому ринку. Говорить: «Колись люди купували в мене молоко для своїх дітей, а тепер їхні діти вже купують його для своїх».
Перші авіабомби впали на Андріївку на другий день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Налетіти літаки, було шість вибухів, але дивом обійшлося без жертв. У селі снаряди поцілили в елеватор та військову частину поблизу. Ми ховалися у погребі. А як стало тихіше – я одразу до своєї худоби побіг. Почав заспокоювати корів: «Не бійтеся, не бійтеся, все буде добре», – згадує Роман.
Розповідає, що перші обстріли корови складно пережили, були налякані, тривожні, тиждень мали проблеми з травленням. А потім почали адаптовуватися до нової реальності. «Я біля них був, розмовляв з ними», – говорить фермер.
Коли він розповідає про своїх корів, то усміхається. «Мої корівки – Липка, Мальва, Берізка, Чілі й Травка – високодойні корови. Вони дають по 10 тисяч літрів молока на рік кожна. Щодня ми мали 50 трилітрових банок молока, щодня переробляли близько 150 літрів молока. Виготовляли сир і сметану, тверді сири, бринзу, сулугуні, – розповідає Роман. – Птицю тримали на яйця і трохи на продаж. Кури-бройлери та індики – то на м’ясо. У четвер і суботу їздив на базар торгувати, мав постійних клієнтів».
Зараз базар закритий. Інфраструктура у селі знищена, багато будинків пошкоджено. «Ми не знаємо, куди і коли прилетить. Виводимо і випасаємо худобу на свій страх і ризик. Шостий місяць живемо в жаху. Під обстрілами засадили город, під обстрілами його пололи й поливали, а зараз під обстрілами треба збирати врожай – а виходити боїмося, – розповідає Роман. – Летить снаряд – ми падаємо серед городу, серед вулиці, на пасовищі. Страшно це все».
Коли влітку обстріли посилилися, у селі почалися тривалі перебої з електрикою. Не працювали доїльні апарати, тож фермеру та його дружині доводилося доїти п’ять корів тричі на день вручну. «Свічку запалювали – і так у майже повній темряві доїли. Мучились, – говорить. – Та й молочну продукцію треба було десь зберігати, щоб вона не псувалася, а холодильники не працювали. Але найголовніше – будь-якої миті снаряд або уламки від нього могли убити або поранити корів».
Тоді Роман вирішив їх рятувати. Дав оголошення в інтернеті, на яке відгукнулися фермери з різних регіонів країни, зокрема з Полтавщини та Волині. Проте в останній момент чоловік побоявся відправляти худобу далеко й до незнайомих людей. Вивіз тварин у відносно безпечне місце за 50 кілометрів від Андріївки.
«До добрих знайомих їх вивіз, ті люди теж мають корів, ще займаються землею і мають корми. Вони забрали і корів, і телят, народжених цього року, дбають про них, – говорить фермер. – Дзвоню їм часто, питаю, як там мої корівки. Липка має на днях отелитися. Чекаємо».
Зараз від господарства Романа майже нічого не залишилося: одна свиня, трохи птиці та корова Берізка. «І то лишив її на свій страх і ризик, бо ж родину треба якось годувати, – говорить. – Поряд є села, зруйновані росіянами. Там люди випускали худобу, щоб врятувати, тварин побило, порозривало снарядами. Страшне коїться. Слава Богу, мої корівки цілі».
Роман розповідає, що зараз вони живуть в Андріївці великою родиною: він з дружиною, його батьки, син-підліток. А з початком повномасштабної війни сюди переїхала і сім’я старшої доньки – їхню квартиру у Харкові розбомбили росіяни.
«Основний план на зараз – вижити. І далі працювати. Ми все життя працюємо на цій землі, чесно заробляємо собі на хліб. Мої діди-прадіди тут жили, чому ж я повинен її залишати? Поки дім цілий – будемо тут», – говорить фермер. І додає: «А щойно ситуація покращиться – я заберу своїх корівок. Інакше й бути не може. Надіємося на Бога і нашу армію».
«Головна ціль на час війни – максимально зберегти сітку ферм»
Оголошення Романа з проханням допомогти врятувати корів розмістив у себе на сторінці і проєкт «Сімейні молочні ферми». Розпочатий у 2017-му році на Рівненщині, цей проєкт спрямований на розвиток молочного тваринництва в українських селах. Він допомагає створювати сімейні молочні ферми та молочні кооперативи на їхній основі, навчає фермерів, підтримує та допомагає шукати гранти на розвиток малих господарств.
На початок серпня 2022 року в проєкті «Сімейні молочні ферми» беруть участь 167 ферм з 12 регіонів України. П’ять сімейних ферм – учасників проєкту – опинилися зараз у прифронтовій зоні, тобто там, де тривають бойові дії або відбуваються регулярні обстріли російською армією. Це фермери з Сумської та Миколаївської областей. П’ять ферм були під окупацією, ще дві – досі під нею. З кількома учасниками проєкту немає зв’язку.
Малі господарства зіткнулися з низкою проблем і викликів вже з перших днів повномасштабної війни Росії проти України. Від фізичної небезпеки, коли під обстрілами та в окупації гинули і люди, і тварини, до знищення інфраструктури, неможливості збувати свою продукцію, брак кормів та палива тощо.
«У перші дні війни молоко коштувало дешевше води (у східних регіонах по 1-2 гривні за 1 літр), та навіть за такої ціни його не хотіли забирати заготівельники та молокозаводи. На заході країни ситуація не надто відрізнялася. В результаті фермери опинилися без джерела доходів, – розповідає операційна директорка проєкту «Сімейні молочні ферми» Людмила Іващук. За її словами, першим найбільшим викликом стала посівна в умовах війни: не було насіння, не було палива.
Фото: Людмила Іващук
Ще одним викликом, з яким зіткнулися невеликі господарства – фермери-чоловіки були мобілізовані або ж добровільно у перші дні вторгнення пішли у ЗСУ та територіальну оборону.
«Тому деякі малі господарства тримаються на жінках. Це потребує механізації виробничих процесів. Головна ціль на час війни – це максимально зберегти наші надбання: поголів’я, сітку ферм. Адже війна рано чи пізно закінчиться, і треба буде й далі реалізовувати наші плани – а це п’ять тисяч сімейних молочних ферм в Україні», – додає Іщук.
Андрій Ярмак також зауважує, що зараз найкращий час нарощувати переробку молока, виробництво молока і особливо м’ясне поголів’я. «Зростання світових цін створить попит на українську продукцію. А сировина, тобто корми, у нас зараз дешева і буде залишатися дешевою», – говорить експерт. І додає: «Рішенням проблеми з морським експортом можуть стати міжнародні військові конвої, що супроводжують продовольчі вантажі з наших портів Чорного моря без жодних переговорів із росіянами».
Але передусім потрібно зупинити Росію, яка щодня нищить аграрну галузь України. Лише жорсткі санкції та допомога Україні зброєю від країн-партнерів, дасть змогу завдати Росії нищівної поразки, а отже – і врятувати мільйони життів по всьому світу. Інакше російський терор – зокрема й шляхом продовольчої кризи та шантажу голодом – триватиме. А народи Африки та Азії й надалі будуть заручниками у війні, яку Росія розв’язала проти України.
Проєкт реалізується за підтримки ГО «Львівський медіафорум» та Європейського Союзу за програмою Дім Європи.
