Ксенії Букшиній 34 роки. У житті до війни вона журналістка, дослідниця, громадська активістка. Зараз Ксенія у Києві. Зі своїм партнером, сусідами й незнайомцями вона розгорнула штаб гуманітарної допомоги. Серед іншого шукає та привозить людям ліки, продукти, амуніцію та товари першої необхідності. “Штаб” допомагає теробороні, пологовим, літнім людям у Києві та на околицях, хворим дітям у лікарні ОХМАТДИТ, куди впала російська ракета, мамам з дітьми та вагітним.

«О 9:00 ми відкриваємо штаб для того, щоб після завершення комендантської години віддавати людям перші пакунки. В цей час сходяться і з’їжджаються волонтери, починається робота — приймаємо і розвантажуємо машини, розвозимо їжу та ліки, збираємо хлопцям амуніцію, пакуємо підгузки та дитяче харчування для мам по всій Україні, дивимось і слухаємо новини. І підтримуємо одне одного як можемо».

Ксенія щодня встає дуже рано, якщо взагалі спить. Робить сніданок та приймає душ — це майже єдине, що залишилося з минулого мирного життя. Далі перевіряє месенджери.

«Я відчуваю в основному лють і відчай. Займаю себе роботою 24/7, щоб не падати в емоційну яму. А ще, як би це не звучало дивно, намагаюся радіти кожній хвилині. Горнятку кави, повідомленню «ми живі», ще одному відправленому пакунку. Страшний та важкий час. Але маємо проживати його гідно», — говорить Ксенія.

У Ксенії двоє дітей. Ще в перший день війни колишній чоловік вивіз їх за кордон. Ксенія щаслива, що діти в безпеці та додає: «Це дає хоч якийсь спокій всередині».

«У мене не було варіанту “їхати”. Не можу залишити свій дім і тих, хто потребує допомоги. Таких людей стає все більше кожного дня. В Києві весь час звучать сирени. Ми чуємо вибухи. Страшне відбувається в околицях — росіяни розстрілюють сім’ї, бомблять будівлі й гатять по гуманітарних коридорах».

За ці дні Ксенія відчула, що дуже сильна.  Відчула, як українці стали однією сім‘єю, однією командою. «Не вистачить ніяких слів описати ту єдність, з якою всі зараз працюють. Люди стали одним цілим. Це не може не захоплювати. Я горда бути українкою».

Ксенія зізнається, що її лякають новини, важко представити, що відчувають люди в самому пеклі: «Вбивства, полон, зґвалтування — це нечувані знущання з людини. І це не може не лякати».

«Я не сприймаю насильство в будь-якому вигляді. Бачити зло, яке відбувається зараз — це мій найстрашніший сон. Зараз я дуже зла, що на мою землю ввірвалися без запрошення і вбивають моїх людей. І я зроблю все можливе, щоб ми перемогли».

Вона мріє про мирне небо і перемогу. Більше ні про що.