«Я прокинулася від вибуху. Ось я ще сплю, а потім крізь повіки бачу яскраве світло, чую дуже гучний звук — і вікно вилітає. Я прокидаюся і, нажахана, кричу», — так 23-річна Софія Бачила описує один із ранків в Ірпені, куди вона ще в перші дні повномасштабного вторгнення Росії переїхала з Києва до родичів. Той вибух налякав її собаку на ім’я Розрада — тварина вибігла з дому й загубилася на вулицях міста.

Кілька годин Софія шукала Розраду.

«У місті продовжували лунати вибухи, але мені було значно страшніше загубити свою собаку…»

Ходила вулицями й гукала її, аж зрештою — в одному з провулків — знайшла.

«Знову залунали вибухи. Я обхопила Розраду руками. Вона боялася і намагалася вирватись. Я вперше відчула, яка вона сильна», — розповідає дівчина.

У той же день Софія разом із родичами покинула Ірпінь. Дорога в безпечне місце була довгою і виснажливою: лунали постріли й вибухи, тому довелося їхати об’їзними дорогами, вщерть заповненими машинами. Уздовж дороги стояли люди з валізами і тримали картонки з написами: Вінниця, Житомир, Рівне. Але їх ніхто не підбирав, бо всі машини вже були заповнені людьми й речами. Уже в дорозі Софія помітила, що собака поранена.

Зараза дівчина живе у брата в Рівному. Разом із Розрадою спускається в укриття за кожної повітряної тривоги. Розповідає: Розрада щораз тремтить, переляк у тварини не проходить.

У Києві Софія працювала фотографкою, але зараз шукає будь-які варіанти підробітку — хоче бути корисною і мати можливість перераховувати кошти на підтримку української армії.

«Відчуваю сильну вдячність і любов до людей, які захищають нас, — говорить Софія. — Я мрію, щоб люди, яких я знаю, залишились живими. Коли мої близькі вийшли на зв’язок, я була так рада! А вчора я уявляла, як обіймаю хлопця, з яким недавно познайомилася. Мені зараз хочеться якогось спокою — і тоді я уявляю обійми».