Авторка ілюстрації Каталіна Маєвська
«Він сказав, що я дуже борза. Спитав, як я заговорю, якщо він прострелить коліна моєму татові, — 26-річна художниця Тамара Шевчук згадує зустріч із російськими військовими, які окупували її село Шевченкове в Київській області. — Я відповіла: чому татові? Якщо ти зі мною говориш, то стріляй в мене. Він не знав, що сказати, віддав ключ від машини і вийшов. Пішли від нас з порожніми руками. Коли вони приходили раніше, я вигребла решту круп і сказала, щоб брали і вшивалися».
На початку квітня село Шевченкове, де живе Тамара з родиною, звільнили від окупантів. Говоримо з нею після деокупації.
Будинок Тамари стоїть на краю села, і до неї російські військові дійшли не одразу. Спершу росіяни зайняли центральні вулиці. Там вони заходили до будинків і брали все, що хотіли. За бажанням — розстрілювали місцевих.
Тамара перераховує жертв, про яких їй відомо:
«Сімейну пару, яка продавала продукти, розстріляли в машині. Мисливця одного застрелили. Якогось хлопця знайшли в центрі без голови та зі зв’язаними руками. Є випадки ґвалтування дівчат».
Зокрема, у цьому селі з підвалу одного з будинків винесли шістьох убитих чоловіків — на їхніх тілах були сліди тортур та вогнепальні поранення в голову, повідомлила поліція Київської області після звільнення села від російських окупантів. Всі закатовані були цивільними.
Разом із Тамарою в будинку були батьки та подруга з дитиною. Чоловік подруги був військовим, його вбили під час боїв на сході України.
До будинку Тамари окупанти заходили двічі. Вперше це сталося, коли мешканці сиділи в підвалі. Росіяни дуже дивувались, коли бачили нову техніку. Особливо їх вразила нова автівка. Тамара не сперечалася та віддала їм ключі. А загарбники лише покаталися на машині, як діти. Також росіяни чомусь забрали з дому художниці новорічну гірлянду, ароматичні палички, рожевий рюкзак, біжутерію. Коштовності були на виду, але їх залишили.
Російські військові говорили зверхньо, хотіли, щоб їх боялися та поважали. Коли цього не отримували — погрожували. Також росіяни часто ставили артилерійські установки на подвір’ї будинку Тамари.
«На четвертий день до нас приїхала батарея гаубиць. Їх поставили в полі біля будинків, щоб стріляти в різні боки. Я йду на вулицю готувати їсти, бачу це і кажу, щоб усі йшли в підвал. Коли я спустилася до сховища, почався обстріл. Це було сім годин безперервної стрільби».
Під час цього обстрілу мав працювати перший гуманітарний коридор. Росіяни його розстріляли — підірвали три машини. Тому Тамара з родиною не розглядали можливість виїхати «зеленим коридором», — розуміли, що це дуже ризиковано. Вирішили залишатися та орієнтуватися за ситуацією.
Щоб приготувати їжу, розводили багаття на дворі і пів дня підтримували вогонь. Під вибухи годували худобу. Інколи відволікалися настільними іграми.
Тамара активно волонтерить з 2014 року: закуповує для армійців спорядження. Якби росіяни про це дізналися, можливо, повелися б з нею гірше. Тому художниця заздалегідь закопала всі грамоти та свідчення свого волонтерства.
У звичайному житті Тамара вчить дітей малювати. Працює з дому. Також малює для себе і продає картини. Могла б виїхати і працювати віддалено з будь-якої точки планети, але не захотіла, бо впевнена — її земля тут. Проте Тамара мріє про подорожі після війни. А у найближчій перспективі хоче прийняти ванну. Адже воду та світло поки не відновили повністю.
