Авторка ілюстрації: Таня Гущина
В березні мільйони людей подивилися відео, де тендітна жінка, військовий медик, закликала українців та світ кричати про Маріуполь. «Ми не хочемо бути героями і мучениками посмертно», – сказала Альона Кушнір. 13 березня Альоні виповнилося 30 років. 15 квітня вона загинула.
Після публікації звернення Альона писала своєму двоюрідному брату: «Я дітей з осколочними витягую з-під обстрілів, ноги цивільним збираю в дворі в пакет». Потім – що її швидка згоріла й немає на чому виїжджати до поранених, але вона в безпечному місці перев’язує людей.
«Ми не хочемо бути героями і мучениками посмертно»
На момент вторгнення Росії Альона вже кілька років жила в Маріуполі. Працювала медичним інструктором у військовій частині 3057. У вільний час бігала марафони і малювала. В Маріуполі вона жила з 9-річним сином та чоловіком, з яким у травні вони планували укласти шлюб.
Сина вдалося евакуювати з Маріуполя у перші дні вторгнення. Сама вона на пропозиції родичів поїхати й урятувати життя відповідала: «Я медик, я тут потрібна».
Альона виросла в селі Морозів на Хмельниччині. «В нас тут наче Карпати. Пам’ятаю, як на черешні лазили. На Андрея знімали хвіртки у хлопців і могли в друге село занести. Ми були безтурботними дітьми», – розповідає шкільна подруга Альони Вікторія Баришевська. «Ми жили – ми просто тоді жили», – каже інша подруга, Анжела Побережна. «Якось я відкрив свою книжку з навчання, а там дитячим почерком написано: “Кого Андрій любить?”», – з усмішкою згадує на сім років старший двоюрідній брат військової.
Подруги дитинства кажуть, що Альона зі школи хотіла бути медиком, і хоч сім’я була небагата – мама Альони померла, коли дівчина була в 9 класі – вона вступила в медучилище. Після закінчення працювала в Хмельницькому госпіталі, у 2016 році переїхала до Маріуполя.
Відколи почалося вторгнення, подруги часто писали Альоні, а коли та не мала змоги відповісти, їм було достатньо бачити, що вона онлайн. «Бачу, ти в інтернеті, як зірка світишся – значить, ти є і ти жива», – писала їй Анжела. Альона відповідала, що вона в порядку, що в підвалі проводять операції, заживають наживо людей. А якось написала, як згадує подруга: «Пташечко моя, я ніколи не зможу жити так, як раніше».
«Мене називають дівчина 40 кг і 20 з них чугунні яйця».
«Ми спілкувалися в усіх месенджерах», – каже Андрій Федоров, двоюрідний брат. Показує переписку. У жодному повідомленні Альони не читається страх. Втома, виснаження, обурення були в її повідомленнях і дописах, деколи – іронія. 31 березня вона написала в соцмережах: «Мені подобаються слова Арестовича “допомоги не можемо надати, здобувайте боєприпаси в бою”. Хочу його попросити показати, як це робити, запрошуємо в Маріуполь!». Брату писала: «Мене називають дівчина 40 кг і 20 з них чугунні яйця».
7 березня Альона подзвонила пізно ввечері.
«Вже дитина лягла спати, і тут дзвонить Альонка: “Максима нема”. Вона знайшла чоловіка десь під частиною, в целофанових мішках… Важко знайти в цій ситуації слова підтримки. Але вона молодець, достойно витримала», – каже брат про загибель нареченого Альони.
Крім допомоги військовим, Альона рятувала життя й цивільним. Андрій запам’ятав розповідь про один такий виїзд до пораненого чоловіка в підвалі. Йому вже хтось ампутував ногу, й почалася гангрена. Альона казала: надає допомогу, але розуміє, що той не виживе. «Певно, таких був не один той чоловік. І звернення було записане від болю, що не можна нічого зробити. Вона старалася і робила, але бачила, що тут терміново потрібно втручатися цілому світу», – каже Андрій.
Наприкінці березня президент нагородив Альону Кушнір орденом «За мужність ІІІ ступеня». «Дякую братику я обов’язково вернусь !!! Я рада, що ви мною гордитеся. Я в пеклі но нічого. МИ ВИСТОЇМО !!! УКРАЇНА ВИСТОЇТЬ!!!», – написала брату.
«Дякую братику я обов’язково вернусь !!! Я рада, що ви мною гордитеся. Я в пеклі но нічого. МИ ВИСТОЇМО !!! УКРАЇНА ВИСТОЇТЬ!!!»
Про її загибель Андрій дізнався зранку 15 квітня: «Писали що скинули антибункерну бомбу, яка обвалила всі три поверхи, панельні перекриття, – й усе це впало на сховище. О 22:10 вона ще була в мережі». Він показує останнє повідомлення, яке надіслав сестрі у телеграмі 14 квітня: «Привіт як ти». І кілька вихідних без відповіді. Користувач був у мережі більш як тиждень тому.
Андрій гортає переписку вище, знаходить своє повідомлення: «Будемо битися до останнього! Зі щитом чи на щиті». Хоч це і його слова, каже, але їх могла б написати і сестра: «Альонка – приклад мужності й героїзму для нас усіх».
Матеріал створено за підтримки ГО “Жінки в медіа” та Українського Жіночого Фонду. Відповідальність за зміст інформації несе авторка. Представлена інформація не завжди відображає погляди УЖФ.
