Війна. Історії з України

Українці розповідають, як вони живуть у війні

«Це місце – більше, ніж просто парк і палац. Більше, ніж просто музей. Це частина моєї родинної історії. Але я ніколи не могла уявити, що в ній буде щось про війну», – Анастасія Донець, 39 років, село Маліївці

від | 23 Березня 2022 | Війна. Історії з України, Khmelnytsky Region

39-річна Анастасія Донець виконує обов’язки директорки історико-культурного музею в Маліївцях на Хмельниччині. З початком війни вона організувала на його базі притулок для людей, які тікали з гарячих точок.    

Маліївці – селище на кілька сотень жителів за 50 км від Кам’янця-Подільського. Наприкінці 18 століття польські шляхтичі Орловські побудували тут резиденцію з палацом у стилі класицизму та величезним парком.

Коли Анастасія була маленькою, на території палацу розташовувався дитячий санаторій. «Моя бабуся працювала там лікаркою. Ця будівля завжди зачаровувала мене. Певно, саме через неї я обрала професію історика, а згодом заснувала туристичну агенцію. Я хотіла показувати світу такі невідомі загалу, але неймовірні місця», – каже Анастасія. 

2020 року санаторій закрився, і старовинна будівля мала всі шанси повільно руйнуватися без опалення та догляду. Але Анастасія разом із друзями зібрали гроші, закупили бензопили, порізали повалені дерева, запалили старий котел та почали опалювати приміщення. Щовихідних вони збиралися на толоку, аби підтримувати в належному стані палац та парк, доглядати кущі перського бузку та розчищати хащі біля водоспаду.

Навколо палацу утворилася спільнота небайдужих. Врешті-решт, активність громади вплинула на місцеву владу: палац отримав статус музею, до нього проклали дорогу. Анастасія почали виконувати обов’язки директорки.

З початком повномасштабної війни вона негайно вирушила до музею: перевірити комунікації та підготувати все інше. Не давала жодних оголошень, але розуміла: це місце може та має приймати втікачів від війни. Під вечір приїхали перші люди, які шукали прихистку. Спочатку друзі, потім знайомі знайомих. За перші тижні війни в палаці зупинилися понад 200 людей із різних міст України.

«Спочатку було складно. Я ледве встигала помитися. Люди прибували й прибували, а я мала про них подбати. Деякі були знервовані і стомлені, але відразу хотіли стати до роботи. Але були й такі, хто просто сидів і дивився цілу добу в одну точку. Вони здавалися цілком безпорадними. Треба було їх нагодувати, хоча б якось підтримати».

Проживання в імпровізованому «готелі в палаці» було безкоштовним, але деякі люди залишали благодійні внески – просто складали гроші в банку. Їх вистачило, аби оплатити роботу кухарів та прибиральників. Крім того, мешканці села приносили продукти.

«25 людей так і залишилися жити в музеї. Це родини з гарячих точок під Києвом та Харковом. Ці люди мають легку вдачу та готові жити в спартанських умовах, підтримуючи одне одного. Хтось працює, хтось їздить до Кам’янця-Подільського, щоб волонтерити».

Музей також не припиняє роботу. Анастасія за час війни встигла з’їздити до Варшави й повернутися в Маліївці. В Польщі вона зустрілася з нащадками роду Орловських, засновників палацу, знайшла необхідні книжки з реставрації пам’яток архітектури. Коштом пожертв нащадків графа Красицького відремонтувала з командою ринви.

Співробітники музею теж працюють і в умовах війни: займаються науковою діяльністю, розробляють нову систему навігації парком та проводять екскурсії для переселенців. Завжди є і фізична робота по догляду за парком площею в 17 гектарів.

Анастасія говорить, що допомога іншим та праця над справою свого життя – це те, що її підтримує найбільше під час війни: «Моє місце сили зараз – балкон палацу. Я приходжу сюди щосвітанку та перед сном. Коли гамір стихає, можна почути звук водоспаду». 

Це штучний водоспад. Колись воду подавали дерев’яним водогоном до вершини скелі. В радянські часи він прогнив. Бабуся Анастасії за власні гроші купила металеві труби, замінила водогін, і водоспад почав знову функціонувати. 

Дата запису 23 березня 2022 року.

Інші історії

«Я буду захищати невинних». За що іноземці з Марокко, Південної Кореї та Румунії воюють в Україні

«Я буду захищати невинних». За що іноземці з Марокко, Південної Кореї та Румунії воюють в Україні