Війна. Історії з України

Українці розповідають, як вони живуть у війні

«У київських лікарів зміна зараз триває не добу, а тижні», — Оксана Сіренко, 37 років, Київ

від | 21 Березня 2022 | Kyiv

У перший день війни Оксана Сіренко прокинулась від вибухів. У Києві 37-річна педіатр-неонатолог працювала з новонародженими в приватному медичному центрі. «Одразу подзвонила начальнику медичної служби нашого педіатричного відділення. Виявилося, що з педіатрів залишилася тільки я, а на денному стаціонарі ще перебувають діти. Вирішила йти на роботу», — пригадує Оксана. Протягом дня оглянула та виписала дітей, адже у всіх була позитивна динаміка. 

Сусіди запропонували виїжджати з ними в село неподалік від Києва. Сподівалися, що там безпечніше. Вони і забрали Оксану з клініки. Вона взяла з собою «тривожну валізку»: сумку з документами і мінімумом речей. Розраховувала, що за кілька днів повернеться додому. Тиждень жили в селі під Києвом, а потім колеги з лікарні написали: якщо є змога, варто евакуюватися в безпечніше місце. Вирішили їхати до Львова, добиралися два дні. Спочатку зупинилися у знайомих, згодом Оксана орендувала квартиру. 

У Львові Оксана дізналася, що дитяча клініка «Охматдит» потребує лікарів, і звернулася туди. «Керівник поспілкувався зі мною, і мене прийняли. Навіть не сподівалась, що так швидко візьмуть на роботу, — зізнається Оксана. — Персонал привітний, прийняли мене дуже добре». 

Оксана працює у відділенні інтенсивної терапії новонароджених. Туди потрапляють діти, які потребують операції, які не можуть самостійно ані дихати, ані їсти. На початку війни сюди евакуювали дітей із київського «Охматдиту». Але коли Оксана вийшла на роботу, їх вже перевели в інші відділення лікарні. Зараз сюди привозять малюків переважно з Львівської області. З Харкова, Києва, Чернігова та інших міст новонароджених у важкому стані не привозять: таким малюкам потрібно надавати допомогу якомога швидше, й їх везуть до найближчих лікарень. 

«Нещодавно привезли дитину з Івано-Франківська, їй провели складну операцію на серці. Над порятунком дівчинки працювали лікарі Львова та київського Центру дитячої кардіології та кардіохірургії. Зараз дитина в стабільному стані», — розповідає Оксана Сіренко.

Робочі дні лікарки нині значно довші та інтенсивніші, оскільки більше дітей потребують серйозної допомоги.

У Києві досі працює «Охматдит», це найбільша дитяча лікарня в Україні. Оксана говорить, що заклад, окрім лікування дітей, тепер приймає поранених. «Не всі пацієнти транспортабельні, не всіх могли евакуювати, тому лікарня працює, — каже Оксана. — Спілкувалася нещодавно з київськими фахівцями, у них зміна зараз триває не добу, а тижні. Дехто там перебуває від початку війни — з 24 лютого». 

Оксана Сіренко зауважує, що зараз побільшало передчасних пологів, оскільки жінки перебувають у постійному стресі. Вона підтримує зв’язок із київськими пацієнтами, консультує їх безкоштовно. 

У вихідні Оксана волонтерить. Її небіж до початку війни поїхав у відрядження до Польщі. Там він працює, збирає кошти та надсилає їх Оксані для закупівлі ліків. Оксана сортує ліки та надсилає їх в Чернігівську область. Доводиться організовувати транспорт, оскільки з поштою проблеми. «На жаль, не всі ліки можна купити в нас», — додає лікарка.

В Чернігівській області в Оксани залишились батьки, брат з дружиною та багато інших родичів. Вони перебувають далеко від Чернігова, який кілька тижнів живе в облозі і потерпає від обстрілів російських військових. Але і в батьків напружена ситуація.

«Нещодавно в гімназію влучила ракета, згодом — в будинок у приватному секторі. З продуктами проблем поки немає. Світло з перебоями — то є, то нема. Медикаментів немає — ні нурофену, ні ібупрофену, ні парацетамолу, — розповідає лікарка. — Дитині треба було збити температуру, знайшли таблетку для дорослих і якось ділили. Дитині шість місяців».

До війни Оксана Сіренко купила житло в Києві. «Планувала зробити ремонт. Зараз думки інші — нема ремонту, то й нема. Хочеться повернутися і, в першу чергу, зустріти усіх рідних. Якихось дрібниць хочеться, — зізнається лікарка. — Хочеться спокійних буднів, і місто хочеться відновлювати. Я ж від початку війни Києва не бачила. Уявляю, як він буде відбудовуватися і який він буде новий. Хочеться додому».

Інші історії

«Я буду захищати невинних». За що іноземці з Марокко, Південної Кореї та Румунії воюють в Україні

«Я буду захищати невинних». За що іноземці з Марокко, Південної Кореї та Румунії воюють в Україні