Авторка ілюстрації Таня Гущіна
Лії Павлюк 32 роки. У рідному Чернігові вона працювала трихологом, тобто лікувала волосся та шкіру голови, мала власну клініку. В родині Лії двоє доньок, чоловік, бабуся та важкохворий дідусь.
«У нас були мрії, стабільний заробіток, будинок, сім’я поруч. І ми все це втратили в один день», — каже Лія. Про війну вона дізналася за день до вторгнення Росії, 23 лютого ввечері. Знайомі написали, що в Білорусі стягується величезна кількість техніки на кордоні з Україною, та попросили їхати з міста. Частина українсько-білоруського кордону проходить саме у Чернігівській області.
«Рідні та друзі висміяли мене, сказали, що це неправда, що нічого не буде. Бо Білорусь — це наші брати. А там просто йдуть навчання», — згадує Лія. Наступного ранку російські війська рухалися в бік Чернігова.
Лія та її чоловік зібрали дітей. Одягнули те, що було на стільцях. Забрали бабусю та лежачого дідуся. Коли виїжджали з міста, позаду лунали сирена та вибухи. З чоловіком доїхали до Львова. Далі в Польщу — без нього, адже в Україні на час воєнного стану чоловікам 18—60 років заборонили виїжджати за кордон.
Щоб пройти кордон, пішло три дні. Машини повільно тяглися в черзі, за дві години могли проїхати пів метра. Дідусь задихався та марив. Лія намагалася провезти його швидше, але інші не пускали, казали «всім потрібно», кричали, били по капоту. Також люди робили маленькі вогнища, щоб зігрітися. Лія була за кермом, і всі три доби не спала.
Зараз жінка в безпеці, її з рідними прийняла польська родина у Варшаві. Є що їсти й де спати, дідусю надали медичну допомогу та ліки. Діти інколи навіть усміхаються. Лія ні. Майже всі друзі та родичі залишилися в Чернігові та інших українських містах.
«Коли бачу, як руйнуються будинки, в яких я була пару днів тому, коли мені скидають фотографії трупів і відео з людьми, дітьми у підвалах, — це жахливо. Від цього розриває серце», — плаче Лія.
Щоб хоч трохи вгамуватися, жінка допомагає тим, хто теж хоче виїхати. Щойно війна закінчиться, вона планує повернутися в Україну та відбудовувати своє місто.
