«Ірпінь — це пекло. Там  багато російських військових, котрі просто розстрілюють людей, які заходять у приватні будинки і в кращому випадку просто виганяють жителів з домівок. Вони ґвалтують жінок, а мертвих просто викидають на смітники. Відкривають підвали, де ховаються люди, і розстрілюють». 30-річна Анастасія Таран ще нещодавно працювала офіціанткою, а зараз пише в  інстаграмі поради, як вибратися з окупованого міста.

«Перед мостом наш блок-пост, там треба бути дуже обережними, бо по ньому стріляють. Ми потрапили під обстріл мінометами, вибухи були за 50-100 метрів від нас. Треба уважно слухати вказівки наших військових: кричать «небо» — треба ховатись, кричать «біжіть» — треба бігти до наступного укриття».

Анастасія родом з Енергодара, останні чотири роки жила в Ірпені. Саме там вони зустріли війну. Дівчина з чоловіком тиждень прожили без зв’язку, інтернету, світла, опалення та води в окупованому росіянами місті. «У нашому домі жив хлопець з Луганська, він це вже проходив. Зібрав усіх сусідів, які ще залишились і сказав, що далі буде тільки гірше. Треба йти. Ми на свій страх і ризик зібрались. Всі брали, хто що міг — у нас це були лише документи і коти».

Анастасія згадує, що двох котів посадила в одну переноску, а третього — собі в рюкзак. Також подружжя взяло документи на квартиру, на котів, паспорт. Жоден з  сусідів не знав, яка ситуація та де розташовані блокпости, але ризикнули піти. І їм пощастило — вибралися. Багато хто з містян вибратися так і не зміг.

Зараз вона, чоловік і троє котів у Львові.

«Відчуваю себе вже спокійніше, але ще є тривожність. Є побоювання тиші, бо від неї весь час чекаєш якоїсь підстави. Ще боюсь виходити на вулицю: постійно очима шукаю укриття».

Дівчина каже, що найбільший її страх — не повернутись додому. Єдина мрія Анастасії — про перемогу України.