Війна. Історії з України
«Хочеться відстояти свою землю. Працювати по максимуму. Хочеться боротися», — Альона, 27 років, Суми
«Я багато років не плакала, а тепер почала», — Світлана, Фастів (Київська область)
“Я боюся втратити близьких і друзів. Боюся, що закінчиться вода та їжа”, — Катерина, 26 років, Бердянськ
«Ранки зараз страшніші за ночі», — Ірина Шишка, 28 років, Кролевець
«Окупанти обстрілюють усе», — Олена, 29 років, Харків
«Син вивчив нові слова — «бах» і «боюся», — Галина, 29 років, Київська область
«Коли поїзд на Львів рушив, в напрямку руху прилетів снаряд. Люди буквально прощалися з життям», – Надія та її дочка Єлизавета, Київ — Львів
«Боляче і незручно перед батьками — вони не захотіли евакуюватись», — Дарина, Київ
«Не знаю, що було вчора, а що позавчора. Знаю тільки, що весь час бомблять», — Анна, 25 років, Донецьк—Харків
«Раніше думав, що інші народи чимось кращі. Тепер пишаюсь, що я — українець», — Тарас, 23 роки, Донецьк — Житомир
