Незабаром Галині з селища Пролісок у Київській області виповниться 30. Можливо, день народження, як і сім останніх ночей, доведеться провести на незнайомій підземній парковці. Там Галя з 3-річним сином Богданом рятується від вибухів. Хлопчика трясе. Можливо, від температури, яку постійно доводиться збивати. Але, скоріше за все, від страху. Галі теж страшно, але вона цього не показує заради маленького сина. 

Коли почалася війна, Галина спершу не могла зрозуміти, що відбувається. Почула крізь сон потужні вибухи і побігла до чоловіка на кухню: там він працював усю ніч за ноутбуком та заснув. Подумали, що щось із будинком, і вибігли на загальний балкон до сусідів. Ті теж не знали, що відбувається. 

«І тут почалися нові вибухи, — згадує Галина. — Дитину ми не будили. Я мовчки на кухні зібрала документи. Подзвонила свекруха, сказала, що з боку Одеської траси бачили слід або ракети, або чогось іще. Ми ще перебували в Пролісках, бо в нас немає машини і не було як пересуватися. Але ми бачили, як люди із сумками сідають у свої машини та їдуть. До обіду було чути пару вибухів. О 12-й дня, або трохи пізніше, ми почули вибух у Броварах і вирішили, що нам треба їхати». 

Піймати транспорт було важко. Водії таксі не погоджувалися відвезти навіть до найближчого метро, навіть за будь-які гроші. За годину все-таки вдалося знайти водія, який підвіз до метро. 

Зараз Галя з сином, чоловіком та свекрухою мешкають на підземній парковці в чужому селі, теж у Київській області. В укритті, вважає Галя, безпечніше. Вдень йдуть помитися та погрітися в будинок знайомих, яких немає вдома. Але залишатися там небезпечно, адже в помешканні немає підвалу. 

Перші дні в сирому та холодному укритті Богдан просився додому. Не хотів ні їсти, ні спати. А за кілька днів почав називати це місце новим домом. 

«Син вивчив нові слова — «бах» і «боюся». Особливо жахливо було вчора ввечері (1 березня. — Ред.). На парковці тряслися двері. Дуже важко з дитиною, хоча він мало розуміє з того, що відбувається. Я не розумію, за що нам це все», — зітхає в слухавку Галя. 

Від холоду Бодя захворів і температурить. Жаліється, що болить горло. Чоловік пішов до аптеки за ліками, простояв три години в черзі, купив те, що залишилось. Незнайомі дівчата запропонували допомогу та теплі речі для сина. 

Найбільше Галя боїться за сина. Заспокоює його розмовами про те, як поїдуть на море. Щоб відволіктися, вдень вони гуляють і годують сусідських собак. Ввечері малюють та багато обіймаються. 

Після кожної ночі на парковці в Галини однакові думки: «Я рада, що прокинулась. Це головне. Дивишся на сусідів у сховищі. Всім все одно, як ти виглядаєш, скільки у тебе грошей. Ми не знали одне одного, а тепер усі стали рідними. Усіх об’єднала війна».