Illustrated by Vlad Korniuk

44-річний Андрій Фоменко востаннє тримав автомат ще у школі на уроках з допризовної підготовки юнаків, але зараз він знову взяв його до рук — захищає рідні Суми у складі тероборони. Місто оточене російськими військами і перебуває на межі гуманітарної катастрофи.

Останні десять років Андрій прожив у В’єтнамі, де мав туристичний бізнес. Через пандемію доходи впали майже до нуля, тому у вересні минулого року він повернувся до Сум. Тут згадав про свою ІТ-освіту: разом із дружиною Анною створювали та просували сайти. Мали мрію — купити невелику земельну ділянку. Війна перекреслила всі плани.

«У перші дні війни ми були шоковані й дезорієнтовані. Лякала дезінформація — скрізь писали, що начебто Суми та інші міста України вже захоплені, що над нашою мерією вже російський прапор, що українська влада здалася, а у центрі Сум точаться бої. Писали, що в Києві вже російські війська. Дуже багато ходило фейків, кому вірити — не знали»,  — згадує Андрій.

На третій день Андрій записався у тероборону. «Тут хоча б займаєшся якоюсь справою і більше розумієш, що відбувається насправді», — пояснює. В армії він не служив за станом здоров’я.

«У військовому квитку написано, що я не годний до військової служби у мирний час. У нас в теробороні багато таких (хто за станом здоров’я чи віком не підходять для служби), у нашому підрозділі є навіть 61-річний чоловік. Прийшли усі — від 20-річних до пенсіонерів», — розповідає Андрій.

Більш досвідчені у військовій справі патрулюють область і беруть участь у боях. Такі, як Андрій, захищають місто, стоять на блокпостах і ловлять диверсантів.  «Пройшов інструктаж, навчився збирати та розбирати автомат. Стояти на блокпостах і захищати місто можу, а більшого поки й не треба», — говорить.

3-го березня у казарми, де спав Андрій, прилетіла ворожа ракета. Вибило вікна, уламок скла зачепив Андрію брову. На щастя, нікого серйозно не поранило й ніхто не загинув. Наступного дня у Сумах розбомбили підстанцію — півдня не було світла та мобільного зв’язку, але потім інфраструктуру відновили.

У магазинах лишилися тільки елітні сири, солодощі та чай. Місцевий хлібозавод випікає хліб. Круп, консервів, м’яса, овочів, фруктів, молочних продуктів немає вже кілька днів — усі тримаються на запасах. Підвозити продукти та ліки не вдається. В аптеках дефіцит ліків і багатогодинні черги. На думку Андрія, на особистих запасах їжі Суми протримаються ще десь тиждень, а потім може розпочатися гуманітарна катастрофа. Громадський транспорт у місті не ходить, бензину немає, більшість заправок закриті, тому дороги порожні, а люди пересуваються містом пішки або на велосипедах.Не маючи змоги захопити Суми, російські війська тероризують городян: обстрілюють приватні будинки на околицях міста, постійно літають ворожі літаки. 

8-го березня з Сум організували «зелений коридор» для евакуації цивільних: перша колона мирних людей виїхати змогла, другу — обстріляли російські війська. 

Усі ці дні дружина Андрія Анна майже весь час сиділа у підвалі, бо в місті постійно лунають сирени. Андрій бачився із нею раз у три-чотири дні: відпрошувався зі служби буквально на кілька годин. Зрештою Андрію таки вдалося посадити дружину на евакуаційний автобус, вона покидає оточене місто. Андрій лишається.

«Незважаючи ні на що, я не шкодую, що ми повернулися в Україну — дружині треба було побачити літніх батьків, — говорить Андрій. — Планів на майбутнє ми поки не будуємо, але я впевнений, що Україна переможе. Навіть якщо Росії вдасться захопити якісь території, вона їх не втримає. Ненависть до росіян у всій країні величезна, їх тут ніхто не чекає».