Люди підземелля. Як металургійний комбінат «Азовсталь» став фортецею українських оборонців Маріуполя й прихистком для сотень мирних маріупольців
«Найстрашніше — це поранені діти». Історії медиків, які рятують людей в окупації та на передовій
«Страшно чути крик недоєних корів. Навколо села заміновано, корови підриваються», Ганна Фоменко, 43 роки, Донецька область
25 лютого російська армія обстріляла архів Служби безпеки України в Чернігові. Внаслідок обстрілу він згорів, а разом із ним – півмільйона документів, що там зберігалися. Згоріла й частина історії моєї родини.
«Росіяни хотіли вдруге розстріляти наше Розстріляне Відродження, знищити нашу пам’ять», Ярина Цимбал, Харків
«Російський військовий спитав, як я заговорю, якщо він прострелить коліна моєму татові?», Тамара Шевчук, 26 років, село Шевченкове Київської області
«Станом на 31 березня у нас 16 тисяч заявок на пошук зниклих цивільних і лише тисяча повідомлень про знайдених», — Світлана Гордієнко, 32 роки, Черкаси
«Це моє місто. Од всякого бандита і малохольного, який сюди прийшов, я тікати не буду», — Наталя Яковенко, 79 років, історикиня, Київ
«Прокинувся – і добре, всі рідні цілі – добре», Станіслав Сєргєєв, 36 років, Харків
«Це місце – більше, ніж просто парк і палац. Більше, ніж просто музей. Це частина моєї родинної історії. Але я ніколи не могла уявити, що в ній буде щось про війну», – Анастасія Донець, 39 років, село Маліївці
«20-хвилинна прогулянка (пробіжка) містом, яке обстрілюють з важкої артилерії, — це щось близьке до самогубства», — Володимир, Сєвєродонецьк
«Вийшов з бомбосховища, а хвиля від вибуху притиснула до стіни», Іван, 16 років, Харків
«Дивимось, люди готують їжу, а поруч могили — доросла, дитяча», — Олександр Суровцов, 36 років, Маріуполь
