Illustrated by Daria Borodenko
«3.03.2022 зник зв’язок, там немає ні світла, ні води, ні газу. Не знаєм, що з нею». «Дорогі друзі, я вас дуже прошу, в кого є хоч якась інформація про цю родину, благаю 🙏🙏🙏, дайте знати». «Російські солдати забрали силоміць мого чоловіка».
Це повідомлення від українців з різних міст, які разом із іншими волонтерами сотнями обробляє 32-річна Світлана Гордієнко з Черкас. Вона багато років працювала сценаристкою та редакторкою шоу «Світське життя з Катериною Осадчою». Але цього року планувала зробити крок назустріч мрії — в п’ятницю, 25 лютого, мала записати декілька пісень в студії, запустити коротке промо та подати заявку на роботу співачкою на круїзному лайнері. «Всю середу, 23 лютого, я співала», — згадує Світлана.
24-го почалась війна. Замість запису пісень довелося евакуюватися. Щойно опинившись у безпеці, Світлана почала боротьбу із внутрішнім ворогом — з почуттям провини. Тож коли Катерина Осадча запропонувала участь в проєкті з пошуку зниклих, дівчина радо погодилась: «Катя — інфлюенсерка та медійна особа, тому отримує різні запити: на евакуацію, пошук дітей тощо. Останніх було особливо багато. Так Катя та громадська діячка Емма Шиманович створили канал «Пошук зниклих». Пропозиція приєднатися була для мене рятівною».
За перші кілька годин участі в проєкті, Світлана отримала 400 запитів. Кількість підписників на канал, створений для пошуку зниклих цивільних, швидко сягнула 13 тисяч. Станом на 1 квітня на канал підписались майже 100 тисяч. Одні шукають рідних чи знайомих, інші перевіряють, чи не бачили когось.
У заявці, яку надсилають волонтерам, необхідно вказати прізвище та ім’я зниклої людини, її дату народження, населений пункт, де вона зникла, обставини зникнення, фотографію, а також контактний номер тих, хто розшукує. Одній зниклій людині присвячений один пост. Найбільше заявок приходить із Київщини, Харківщини та Маріуполя.
Зараз у команди вже є бот, який приймає заявки автоматично — лишень треба перевірити, чи є вся потрібна інформація, чи немає зайвої: «Інколи люди вказують номер квартири чи приватного будинку. Це ми видаляємо, щоб мародери не знали, куди йти. Також ми стежимо, щоб контактний номер телефону не був російським».
Від росіян заявки на пошук українських родичів та друзів теж надходять, але їх не публікують — волонтери не впевнені, чи можна довіряти. Щоб знайти заявку на каналі, достатньо набрати в пошуку ім’я та прізвище зниклого українця.
«Ми мінімізували особистий контакт, бо дуже важко витримати такий наплив повідомлень, — ділиться Світлана. — Коли бачиш фото зниклих, де вони усміхнені, щось святкують чи десь відпочивають, дуже переживаєш. Часто різні люди просять знайти ту саму людину, такі історії зворушують ще більше. Є люди, які дуже багатьом не байдужі».
Якщо людину знаходять, команда пересилає заявку в групу ще раз із відповідною приміткою. «Мені здається, людям потрібно бачити, що хтось знаходиться. Це дає надію на те, що і їхні близькі вийдуть на зв’язок».
Нині команда, до якої залучено вже близько 25 волонтерів, створює базу врятованих та збирає списки евакуйованих. Сподіваються, що скоро бот зможе і приймати заявки, і аналізувати дані, щоб одразу повідомляти: ваша близька людина евакуйована, або в лікарні, або поранена тощо.
Роботи попереду ще багато — станом на 31 березня мають близько 16 тисяч заявок на пошук і лиш 1 тисячу повідомлень про знайдених. Але Світлана вже знає, що вона робитиме, коли всі українці нарешті повернуться додому, а телефон не блиматиме щохвилини новими розпачливими заявками. Вона втілить свою мрію: «Я нарешті буду співати».
Дата запису 31 березня 2022 року.
