Авторка ілюстрації Дарина Бороденко
Адвокату Євгенії Закревській 38 років, вона пішла в тероборону заздалегідь. Знала, що захищатиме Київ, якщо почнеться повномасштабна війна. «Я тренувалася з теробороною вже кілька місяців і знала, куди йти і що робити «раптом що», — каже. Так і сталося: як тільки в Україні почалося російське вторгнення, Євгенія стала до лав Збройних Сил України обороняти Київ.
Попередні сім років вона була адвокатом родин «Небесної сотні» — людей, розстріляних під час Революції Гідності 2014-го. 24 лютого мала йти у суд на підготовче засідання у справі запорізьких «беркутівців». Ще мала проходити медкомісію для дозволу на володіння зброєю — її юридична компанія запланувала корпоративний тренінг зі стрільби.
Коли почався наступ російських військ, Євгенія пошкодувала, що зробила недостатньо, щоб підготуватися. «Перша емоція була: ненавиджу! Потім почала робити щось типу інвентаризації вже зробленого і ще не зробленого. Чорт, чому я досі не купила рації й аптечки?» — згадує.
Із другою хвилею вибухів у районі Києва, де живе Євгенія, вирубило світло. Але вона все одно зібралася, щоб їхати в суд. Утім прокурор написав, що засідання не буде. А потім в чати посипалися повідомлення: Дарницький суд скасував усі засідання, Деснянський, Шевченківський… Тоді Євгенія пішла в штаб тероборони.
З 2014-го року вона періодично проходила вишколи, тренінги з медицини, їздила в тири на полігон стріляти, тренувалася з теробороною. Вміє стріляти і має навички базової тактичної медицини, має хорошу фізичну підготовку.
«Ми тренуємося щодня. Намагаюся не пропускати тренування, це тримає в тонусі. Ходимо в наряди, облаштовуємо позиції і побут. Як я бачу, війна — це на 80 % логістика. Підрозділ з точки зору менеджменту — це щось середнє між дитячим табором і громадською організацією. Особливого поділу за статтю тут немає, розподіл ролей функціональний. Правда, дівчат в наряди беруть менше, бережуть», — розповідає Євгенія.
Хтось організовує процеси, логістику. Хто має бойовий досвід або навички інструктора — проводить заняття, тренує. Хтось контактує з волонтерами, хтось організовує обіди.
«Мій настрій зараз — здорова злість. Настрій як у людини, яка максимально на своєму місці. Максимально “тут і зараз”».
«Я там, де я маю бути. Роблю те, що маю робити. Сподіваюся — ефективно, — говорить Євгенія. — Дуже тішить підтримка рідних, друзів, колег, знайомих і незнайомих. З усіх куточків України, включно з Кримом, з усього світу. Навіть з Білорусі та з тюрем РФ. З далекого Арарату, Чехії, Норвегії, Польщі, США… Мої батьки в безпеці. Я спокійна».
Вона зізнається: трохи бісять постійні пропозиції кудись евакуюватися, бо «вже точно треба» і «вже точно небезпечно». «Ми тут саме тому, що небезпечно. Відвертати небезпеку. Захищати Київ. А не пофоткатися з автоматами, поки безпечно і не стріляють. Ну, і взагалі-то для військових — це вже не евакуація, а дезертирство. Ми підписали контракт і склали присягу».
На запитання, що зробить після перемоги, Євгенія Закревська відповідає: «Планую поплавати в Ласпі (бухті на березі Криму). Потім піднятися на Чатир-Даг і випити там кави».
