Photo by Katya Moskalyuk
У Вікторії велика родина: батьки, чоловік, донька, сестра з чоловіком, домашні улюбленці — собаки. У мирний час вона працювала в Києві в логістичній компанії. Рішення виїхати прийняли на шостий день війни. Дві ночі провели в підвалі, потім переїхали до сестри в приватний будинок біля школи з укриттям.
«Біля дому сховище було, але нас туди вже не пускали через брак місця. Укриття було переповнене», — говорить Вікторія. Їхній будинок у Києві розташований недалеко від селища Гостомеля, де з початку війни точаться жорстокі бої. Родині було добре чутно вибухи.
Спершу планували їхати машиною. Але було страшно, бо Вікторія мала б їхати лише з сестрою та донькою, без чоловіків. О восьмій ранку прибули на вокзал і сіли в евакуаційний потяг, який їхав з Харкова.
«Ми збиралися бути до кінця, але психологічно стало важко. Почався дефіцит медикаментів, продуктів, хліб ми вже пекли самі. Стало страшно за дитину», — зі сльозами каже Вікторія.
З собою брали тільки документи і комплект змінного одягу. Навіть білизну вдома забули, бо зрозуміли, що «у валізу треба вмістити все життя». Перепаковували доти, доки не залишились легка сумка і наплічник. Світлини та пам’ятні речі не брали — все в пам’яті телефона. Проте донька Крістіна взяла набір для рукоділля. Дівчинці десять років, любить робити браслети та каблучки з бісеру.
Зараз Вікторія з донькою та сестрою перебувають у притулку, який організували волонтери у львівському спортклубі. Моя співрозмовниця відпочиває з дороги та підтримує зв’язок із чоловіком, батьком і друзями.
«П’ять днів тому подруга народила дитину і теж вирішила їхати. З лікарні її виписали через те, що багато хворих, а дитина без вакцинації, — пояснює Вікторія. — Хворих багато, тому що пологові перейшли в режим лікарні та приймають усіх. Зараз подруга також у Львові, зупинилась у друзів».
Вдома в Києві залишилися чоловік та батько Вікторії. За її словами, батько пройшов Афганістан і тепер нічого не боїться. Сказав, що боронитиме свій дім, своє місто і свою країну. Триматися Вікторії допомагає донька — Крістіна ніжно обіймає маму, коли в неї на очах виступають сльози. У Вікторії є рідні в Німеччині, планують поїхати туди.
«Ось у тебе було повноцінне життя, і раптом ти поневіряєшся, як жебрак, — говорить Вікторія. — Дуже сподіваюся, що це все тимчасово, і що я зможу повернутися додому».
