Фото Каті Москалюк

Аліна з шестирічною донькою Камілою — з Харкова, їхній будинок стоїть на околиці історичного мікрорайону Холодна гора. Неподалік розташований танковий завод, потенційна мішень для ворожих обстрілів. Коли розпочалася війна, Аліна взяла сумку з найнеобхіднішим та з дитиною переїхала до мами в центр Холодної гори. Там вони прожили три дні, і щоночі спускалися до підвалу.

Коли почалася повномасштабна війна, Аліна намагалася приховати це від доньки.  Коли спускалися до укриття в метро, Аліна говорила доньці, що це тренування перед походом або курточна вечірка.

«Бахкало постійно, — пригадує Аліна. — В останню ніч у Харкові, о четвертій годині, ракета пролетіла над нашим домом. Від хвилі усе забриніло. Ракета впала десь за 500 метрів від нас. Біля школи, до якої ми збиралися йти». Жінка одразу була готова їхати з міста разом з дитиною, але її мама довго не могла наважитись. Проте після вибуху ракети сумнівів не залишилось.

Аліна переклала речі в ще меншу сумку, щоб легше було її нести, і вони з мамою та донькою побігли на вокзал. Там до них доєдналися племінниця та мамина сестра. Через 15 хвилин прийшов евакуаційний потяг. «Ми їхали в купе, де було людей 20. Дитина за добу жодного разу не змогла навіть встати, з’їла лише йогурт. Ми не змогли дістати бутерброд, який лежав у сумці», — розповідає Аліна. Її брат залишився боронити Харків.

 «Ми їхали в купе, де було людей 20. Дитина за добу жодного разу не змогла навіть встати, з’їла лише йогурт. Ми не змогли дістати бутерброд, який лежав у сумці».

Зараз Аліна з родиною мешкає у фотостудії, яку обладнали як притулок для мам з маленькими дітьми. Аліна поки не має планів на майбутнє. Можливо, каже, поїдуть до Польщі. Але поки страшно йти на вокзал, щоб дитина не загинула в тисняві.

У мирний час Аліна працювала на ринку: продавала форми для випікання кексів, ложки, виделки, речі для домашнього затишку. У Харкові залишились і робота, і квартира. У місті немає світла, води, магазини порожні, закінчуються продукти, а люди сидять у підвалах. Ринок, на якому родина купувала хліб перед від’їздом, уже зруйновано. Як і сусідський будинок, біля якого Каміла бавилася в пісочниці.

Аліна зідзвонюється з друзями та знайомими в Харкові. Багато з них поїхали до Полтави, хтось виїхав на околиці міста, а хтось залишився. Шестирічні діти подруги вже розрізняють звуки реактивних систем залпового вогню «Град» і «Смерч».

Триматися Аліні допомагають родичі, з якими вона виїхала з міста. Утім, жінка переживає за брата. Також пригадує, що перед війною вони з донькою збиралися піти в цирк і театр, але нічого не встигли. У Львові вразила велика кількість машин. Адже у воєнному Харкові, коли проїжджав автомобіль, люди одразу виглядали у вікно, щоб перевірити, хто їде.

У Каміли скоро день народження. Подарунок залишився вдома, в Харкові.