«Ми евакуювалися вдвох із чоловіком, з купою котів та собак. Ми три кілометри проходили три години. Дев’ятнадцять собак тягнули нас у різні боки. Вони йшли купою. Це нереально! Якби не потреба в евакуації, я би в жодному разі так не вчинила. Досі приходжу до тями: вся в синцях, у мене зламаний палець. Я не хочу, щоб таке повторювалося», — каже 20-річна Анастасія Тиха з Ірпеня.

9 березня Настя з чоловіком вийшла з дому в Ірпені із 19 собаками та п’ятьма котами. Частина — їхні власні тварини, частину підібрали, половина — на доживанні, коли господарі віддають тварин, але оплачують їхнє проживання. Майже половина собак — з інвалідністю та на візках. Але покинути бодай одного з них і думки не було, зізнається Настя. Вона не розуміє, як господарі можуть залишити маленького собаку або кота вдома. З великими та агресивними собаками важче.

Перші три дні обстрілів в Ірпені тварини реагували гостро, здригались, постійно дивилися вгору, в бік шуму. Деякі сиділи на руках. З часом тварини заспокоїлися та навіть під час обстрілів гуляли на подвір’ї. Настя з чоловіком працюють дистанційно, тому виходити з дому кудись, крім подвір’я, не було необхідності.

Чоловік Насті — іноземець, у перші дні війни він пропонував усім разом виїхати до його батьків у Чехію. Вирішили залишитися в Україні, бо тваринам потрібна допомога тут. За час війни тварин, яких господарі не вивезли, значно побільшало, тож подружжя допомагає доправляти собак і котів до благодійних фондів Німеччини та Іспанії.

Родина наважилась виїхати з міста тільки тоді, коли в сусідній двір впав снаряд, який не вибухнув. В той час у домі Насті не було газу, електрики та води. У будинку було дуже холодно. Дівчина з чоловіком зібрали всіх тварин та вийшли з дому пішки.

«Коли ми виходили, були обстріли, вибухи. Під час нашої ходи, на диво, був лише один вибух десь далеко. Нам пощастило, бо за годину почали обстрілювати людей на мосту».

Дівчина дуже вдячна українській територіальній обороні. Її бійці допомогли переносити тварин через міст та посадити усіх до машини. Під час евакуації чотири собаки вирвалися та втекли. Але Настя приїхала за ними в Ірпінь за тиждень. Двоє песиків повернулися до будинку, ще трьох безпритульних вона підібрала дорогою до Києва. Знову все відбувалося під звуки вибухів та обстрілів. Будинок, який винаймало подружжя, вцілів, але вулиці порожні: всі виїхали.

Коли Настя поверталася за собаками, вона побачила на вулицях Ірпеня зграї породистих тварин. А ще є сотні безпритульних тварин, які втекли або яких випустили з обстріляних притулків. Волонтери знають про цю проблему і намагаються вивозити знайдених тварин за кордон. Також назріла проблема з кормом для тварин, особливо для котів. Купити його майже неможливо, а гуманітарної допомоги усім бракує.

Настю з чоловіком, собаками та котами розмістили в будинку неподалік від Києва. Там вони шукають родини для тварин, яких знайшли волонтери. Подружжя лікує тварин, дбає про них, годує, а коли знаходиться нова сім’я — віддає. Деяких лишають собі.

Родина мріє переїхати у власний будинок, який ще не добудували. Пара сподівається, що він вціліє і там буде більше простору та можливостей допомагати тваринам.

Настя звертається до власників котів та собак, які не можуть взяти улюбленців із собою: «Якщо залишаєте собаку, будь ласка, не зачиняйте її вдома, в квартирі. Краще випустіть її, інакше тварина загине страшною смертю. Якщо немає такої можливості, то залиште тварині достатньо води та їжі. Волонтерам я бажаю триматись, бо зараз дуже багато роботи».