Марія Спіріна — 51-річна акушер-гінеколог Бердянського пологового будинку. Три перші воєнні доби вона провела на роботі. Разом з іншими лікарями приймала вагітних та породіль із Бердянська та найближчих сіл.

«Найбільше нас турбувало те, як люди зможуть доїхати до пологового будинку, — згадує Марія. — Багато хто до останнього сидів вдома. Але 27 лютого жінка почала народжувати в районі, де активно стріляли (в селі Берестовому). Вона с  иділа в підвалі та не могла вийти. В неї було сім місяців вагітності, й вона годину активно кровила, перебуваючи у підвалі. «Швидкі» боялися туди їхати».

Медики все-таки довезли породіллю: одна машина доставила її до блокпосту на в’їзді в Бердянськ, інша — до пологового будинку. Дві години знадобилося, щоб подолати 40 кілометрів.

О четвертій ранку, після кесаревого розтину, на світ з’явилася дівчинка вагою 1880 грамів. Налякана породілля Ганна втратила понад 1,5 літри крові. Ніхто з родичів не міг приїхати з села до міста, щоб передати молодій мамі речі та їжу. Район зайнятий ворожими російськими колонами, в деяких селах йдуть бої. Медики годували жінку лікарняною їжею та виділили бебі-бокс з необхідними речами для немовляти. Згодом волонтери дізналися про ситуацію й почали привозити продукти. Небайдужі люди приносили молоко та дитячі суміші.

За перші десять днів війни у пологовому будинку Бердянська на світ з’явилося 18 хлопчиків і шість дівчаток. Серед цих дітей — двійня, яку народила переселенка з Донецької області.

Зараз ще є можливість приймати породіль: вистачає кисню, медикаментів та продуктів, працює аптека. Проте що буде за тиждень — невідомо.

Під час повітряної тривоги медики беруть немовлят та разом із жінками спускаються до підвалу. Після важких операцій деякі лікарі залишаються поруч з пацієнтками — у коридорах між несучими стінами. Деякі співробітники не можуть поїхати додому в село, тому кілька діб живуть у лікарні.

У дні війни Марія — не тільки гінекологиня, а й психологиня. Вона багато розмовляє з пацієнтками, заспокоюючи їх та розповідаючи, де краще ховатися під час обстрілів та бомбувань. Доводиться постійно консультувати вагітних по телефону і спати три-чотири години на добу.

Війна шокує Марію. Після бомбардування Харкова жінка чотири дні плакала, але доводилося брати себе в руки, щоб виходити до пацієнтів спокійною.

Марія дуже боїться втратити близьких. Під обстріли росіян потрапило місто Василівка, в якому живуть батьки чоловіка. Літні люди кілька днів сидять у підвалі без світла та води, забрати їх з окупованої території неможливо.

Улюблена робота та сім’я, особливо 8-річний син, допомагають жінці долати стрес. «Я народилася в Росії і в дитинстві з родиною переїхала до України, — згадує Марія Спіріна. — За національністю я — німкеня. У мене була можливість поїхати до Німеччини та Росії, але я не можу не вийти на роботу і не допомогти людям. Зараз своєю країною вважаю Україну. І мені дуже соромно за свою батьківщину.»

 «Я співчуваю росіянам, бо вони не знають, що гинуть їхні діти, й не розуміють жаху війни. Але коли все це закінчиться, прийде прозріння. Як вони житимуть після цього?»